УКМ

«Переговори зі зміни клімату – не місце, де потрібно заробляти гроші»

28.05.2012

Експерт Національного екологічного центру України Христина Рудницька прокоментувала DW зобов’язання, з якими Україна прибула на міжнародні переговори зі зміни клімату, що саме проходять у Бонні.

Deutsche Welle: З 14-го по 25-те травня у Бонні проходить перший у цьому році сесійний період Рамкової конвенції ООН про зміну клімату. Як Ви, як представник неурядової організації, оцінюєте позиції, з якими приїхала на переговори офіційна українська делегація?

Христина Рудницька: Минулого року країни в Дурбані на конференції сторін домовилися, що до першого травня індустріально розвинені країни, які хочуть приєднатися до другого періоду Кіотського протоколу, мали подати свої зобов’язання зі зниження викидів парникових газів до першого травня. Україна свої кількісні зобов’язання не подала, що не є добре і не є кроком назустріч вирішенню проблеми. Стара позиція, яка була в Україні, – це зниження викидів парникових газів на 20 відсотків від рівня 1990 року до 2020 року. Вона насправді означає лише ріст викидів парникових газів в Україні, тому що на даний момент рівень викидів парникових газів є приблизно 46 відсотків від рівня 1990 року. Зобов’язання на мінус 20 відсотків насправді означає 80 відсотків від рівня 90-го року. Тобто ми сьогодні на рівні 46 відсотків, а хочемо досягнути 80 відсотків. Це нонсенс насправді.

Наскільки доцільно тоді вважати саме 1990 рік базовим, адже відтоді минули вже понад 20 років?

Ще в Копенгагені (на Конференції ООН з питань клімату 2009 року – ред.) це питання піднімалося. Були пропозиції змінити базовий рік – наприклад на 2000-ий, 2005-ий рік, і це було би добре, особливо для України, тому що якраз у цих роках в Україні стабілізувалися викиди після економічного колапсу, після ранніх 90-х років. На даний момент це питання дуже серйозно не обговорюється, на жаль.

Не обговорюється, тому що хтось в цьому зацікавлений?

Звичайно, є країни, які зацікавлені, щоби це питання обговорювалося, і є країни зацікавлені в тому, щоб воно не обговорювалося. Україна – серед тих, хто незацікавлений, тому що тоді ми втрачаємо всі ті пусті квоти, які ми отримали “завдяки” розпаду Радянського Союзу.

Як відомо, кошти, які отримуються країною від продажу квот на викиди парникових газів, можна використовувати лише за цільовим призначенням, а саме для подальшого скорочення викидів у країні. Наскільки ефективно цей механізм так званих “зелених інвестицій” реалізують в Україні?

Проблема в тому, що немає міжнародних якихось правил або рамок для схеми зелених інвестицій. В Україні основний фокус був зроблений на енергоефективний сектор ЖКГ та бюджетну сферу, що є добре, тому що дуже великий потенціал скорочення викидів парникових газів якраз є в секторі ЖКГ, який є морально та технічно застарілий. Добре, що була вибрана бюджетна сфера, бо цей має додатковий соціальний ефект, тому що було затверджено дуже багато проектів з утеплення й заміни вікон, дверей, фасадів для шкіл, дитячих садків, лікарень. Але також серед списку проектів, який оприлюднено на сайті Державного агентства екологічних інвестицій, з’являються такі проекти як оновлення автопарку для МВС, що викликає питання: а чи можна було використовувати ці гроші, які повинні бути направлені на екологічні проекти, на оновлення автопарків? Іншим сумнівним проектом є утилізація шахтного метану на якійсь шахті, це також добре, бо метан є одним з сильних парникових газів, але цей проект дуже добре підходить під проект спільного впровадження, коли необхідно залучати інвестиції, а не стовідсотково фінансувати з тих грошей, які Україна отримала від продажу квот. Іншим приводом для занепокоєння є непрозорі процеси і забюрократизовані процеси щодо затвердження проектів.

Оскільки досі Україна продала квоти на викиди парникових газів лише Іспанії та Японії, черг потенційних покупців українських квот, схоже, немає. Водночас Україна належить до країн, що виступають за перенесення невикористаних річних квот на рік наступний. Чому?

Для нас це також питання, чому Україна продовжує наполягати так активно на переносі квот, коли досвід показує, що ми не можемо ефективно скористатися тими можливостями, які ми отримали – це раз, а по-друге, якщо дозволити перенос квот на майбутнє, то це значно послабить і без того низькі зобов’язання країн зі зниження викидів парникових газів. Але так Україна хоче відкрити двері для дешевого виконання своїх зобов’язань, коли країни можуть прийти і купити у нас задешево ці квоти, але насправді реального скорочення вже не буде відбуватися – буде відбуватися торгівля гарячим повітрям.

Що натомість принесе Україні відмова від перенесення квот?

Оскільки немає черги покупців на наші квоти, то і шанси, що ми їх продамо або отримаємо дуже великі інвестиції на озеленення нашої економіки, є малі. Тому з нашого боку ми вважаємо, що Україна має йти на компроміс і відмовитися від переносу квот. Насправді це не буде Україні нічого коштувати, але так Україна зможе позитивно повпливати на свій імідж, зробити великий внесок у вирішення проблеми зміни клімату та пришвидшення переговорного процесу, який і так є дуже повільним. Міжнародні переговори зі зміни клімату – це не місце, де потрібно заробляти гроші, це місце, де потрібно вирішувати проблему. Насправді є багато опцій, і Україну ніхто не залишає взагалі голу-босу. Тож ми би очікували, щоб Україна пішла на компроміс та проявила свою гнучкість в обговоренні опцій та прийнятті будь-якої з них.

Що могло би, на Вашу думку, суттєво вплинути на покращення української політики зі зміни клімату?

Оскільки існує певна черга і певна система, де відбуваються щорічні конференції сторін, то якраз наступна конференція в 2013 році має бути проведена в одній із країн Східної Європи. І Україна – одна з країн-кандидатів, які можуть прийняти в себе конференцію сторін зі зміни клімату у 2013 році. Ми як екологічні громадські організації заохочуємо Україну дуже добре помислити над цим питанням і все ж таки прийняти позитивне рішення щодо прийняття конференції сторін в Києві, в Україні, оскільки це дуже важливе іміджеве питання. Це дуже велика честь країні приймати міжнародні переговори такого рівня. Конференція сторін, яка проводилася б в Україні, підняла би питання зміни клімату та проблеми зниження викидів парникових газів на найвищий політичний рівень і сприяла би підвищенню енергоефективності в Україні, зниженню викидів парникових газів, прийняттю ефективних політик в транспорті, енергетиці, промисловості. Насправді Україна набагато більше виграє, якщо прийме у себе цю конференцію і зможе провести і прийняти з гідністю, ніж витратить.

Тетяна Бондаренко, dw.de

Написати коментар »

Написати коментар

Зверніть увагу: Якщо Ваш коментар одразу після додавання не з'явився, його буде опубліковано протягом певного часу. Немає необхідності публікувати його знову.