З 17 по 20 травня я взяв участь у тренінгу «Енергетична безпека та врядування в контексті КОП21», який організовував Секретаріат енергетичної хартії. Більше інформації про зміст тренінгу є тут.
Енергетична Хартія – це міжнародна міжурядова організація, заснована на конференції у 1994 році. Тоді її діяльність фокусувалася на енергетичній політиці в Європі після розпаду союзу, взаємодії між сходом і заходом. Поступово Хартія еволюціонувала, розширюючи вплив і географію. Із 2015 вона вийшла за межі Європи і стала всесвітньою. Нинішні завдання Хартії: сприяння політичній та технічній ефективності в енергетиці, захист інвестицій та вирішення спорів, обмін досвідом, поглиблення взаємодії між країнами у сфері енергетики. Це міжнародне утворення, яке прагне відігравати більшу роль у світовій енергетичний політиці. Однак, чи буде ця політика «зеленою», залежить від позиції урядів країн-членів хартії.
Нижче наведені основні тези тренінгу та мої роздуми навколо них. Зі списком поважних лекторів можна ознайомитися тут. Серед них – Президент КОП19 у Варшаві і колишній міністр енергетики Ізраїлю. Рівень інших спікерів не нижчий, були промовці також від бізнесу.
Паризька угода і зміни клімату
- Втілення Паризької угоди цілком залежить від голосу суспільства. Угода така, що її можна трактувати як велику перемогу так і як великий провал. І залежно від цих трактувань, вона може стати одним чи іншим. Тому, ми маємо говорити, що угода вимагає рішучих та негайних дій від усіх країн.
- Угода вступить в дію, якщо її до 2020 року ратифікують ратифікувати 55+ країн відповідальні за 55%+ викидів СО2. Ратифікація полягає не в підписанні, а в подачі документів, які свідчать про ратифікацію (в кожної країни це по різному, десь – указ президента, десь – рішення парламенту).
- Демократія не здатна вирішити проблему змін клімату. Рішення, за умов демократії, надто складні і повільні, щоб адекватно відреагувати ріст викидів. Можливо, це хороша нагода для людства, знайти принципово нову форму управління суспільством. Як збереже цінності демократії, але здолає її вади?
- INDC – це підхід знизу вверх, бо уряди не готові підписувати угоду з жорсткими зобов’язаннями і відповідальністю. Нажаль, для частини країн INDC лише описують «звичний сценарій». Тобто, країни не робитимуть жодних додаткових зусиль, щоб скорочувати викиди СО2.
- Викиди будуть скорочуватися, бо такі тренди в світовій економіці (не в останню чергу, завдяки міжнародним зусиллям проти змін клімату). Але при існуючих темпах скорочення, цього недостатньо для досягнення цілей Паризької угоди. Тому INDC мають переглядатися кожні 5 років у напрямку підвищення зобов’язань.
- Єдиний спосіб зробити скорочення викидів [до прийнятного для клімату рівня] економічно доцільним – встановити ціну на вуглець в тій чи іншій формі. Нижня межа ціни може бути на рівні 30 дол. за тонну.
Потенціал і можливості ВДЕ
- Без широкого впровадження ВДЕ неможливо досягти цілей Паризької угоди. І ВДЕ стрімко дешевшають, завдяки міжнародній та національній політиці з їх підтримки. Водночас, здешевіння ВДЕ, створює ряд проблем:
1. Резервна генерація може стати економічно невигідною, але наразі ВДЕ не можуть гарантувати надійність електропостачання 24/7. Тобто, в часи наявності електрики, вона стає такою дешевою на ринку, що традиційні електростанції несуть збитки. Збільшуючи частку ВДЕ у електробалансі країни, настане момент, коли використовувати вугільні чи газові станції стане економічно невигідно.
2. Дешевша електрика, насправді, означає довшу окупність нових проектів у ВДЕ. Парадокс: інвестуючи у ВДЕ ви підвищуєте ризики власного проекту.
3. Низька ціна на енергію веде до високого безробіття, оскільки все дешевшає, і компанії не можуть заробляти достатньо грошей, щоб тримати багато працівників. - Будь-які проекти в енергетиці не можливі без тривалих гарантій. Електростанцію не можна збудувати за тиждень. Тому має бути постійна підтримка тих чи інших технологій, має бути стабільність, щоб інвестори були впевнені у поверненні своїх грошей. Інвестиції не можуть слідувати за «модою», інвестори досі не певні, чи збережеться така ж сильна підтримка ВДЕ через 10 років.
Генерація електроенергії
- Чи зобов’язані уряди країн забезпечувати надійність електропостачання? Чому цього не мають робити самі споживачі? Стабільність постачання стає проблемою з поширенням ВДЕ. Можливо, підійде модель, коли частина споживачів згодиться платити нижчий тариф, але дозволить зменшувати/припиняти своє електропостачання у певні години. І навпаки.
- Технології розвиваються поступово, тому спочатку треба перейти від вугілля до газу, від двигунів внутрішнього згорання до гібридних. Не можна здійснити стрибок одразу до електромобілів і ВДЕ.
- Усі викопні палива, які зараз знаходяться в землі – це лише 15 років генерації від ВДЕ в усьому світі на економічно-доцільних умовах.
- В перспективі, поява безкоштовної електрики призведе до зміни економічної моделі світу. Велика частина вартості товарів складається з ціни енергії. Якщо її ціна стане 0 – товари здешевіють. Можливо, хтось втратить через це роботу. Можливо, гроші перестануть бути потрібні взагалі…
- Умови, за яких ВДЕ можуть повністю замінити традиційну генерацію:
1) Швидкий ринок, і це вже зроблено в ЄС. Коли можна продавати одразу після генерації, тобто ціна формується в момент генерації електрики, а не на перед.
2) Сполучення усіх країн між собою, міжнародна регуляторна база для цього та фізичне підключення. Неправда, що вітер чи сонце не працюють постійно. Вони постійно працюють, але на різних територіях. В Європі завжди десь дме вітер.
3) Акумуляції енергії. - Використовувати вже збудовані ТЕС для генерації дешевше, ніж будувати нові вітрові чи сонячні.
- Навіть частина екологістів в Європі вважає, що газ – це коротко- чи середньо-термінове кліматичне рішення. Розпочати треба з відходу від генерації електрики з найбруднішого вугілля. Скорочення викидів від переведення 1% вугільної електрогенерації на газ відповідає збільшенню частки ВДЕ у світовій генерації до 11 %. Як думаєте, що дешевше?
Приблизно половина тренінгу була присвячена розмова про енергетичну безпеку, зокрема про російський газ в Європі. Це не моя тема, тому мені складно робити якісь узагальнення щодо газу. Буквально одним абзацом нижче спробую передати речі, які мені здаються важливими.
Енергоресурси – це політичний товар, вони були і лишатимуться інструментом дипломатії. Європа залежить від російського газу. Постачати газ з інших країн можна, але дуже дорого. Це так є і буде ще, щонайменше, років з 10. З іншої сторони, Росія теж залежить від експорту газу – це соціальна стабільність, адже європейські платежі за газ дозволяють субсидувати його на внутрішньому ринку. Німеччина активно лобіює спорудження Північного потоку 2, що дасть їй додаткові важелі впливу всередині ЄС. Водночас, це призведе до зменшення транзиту газу через Україну і суттєво погіршить наше економічне становище.
Підсумовуючи: Світ складний, світова енергетика така ж сама. Кожна країна має свої інтереси, компроміси шукати не просто. Утворення на зразок Енергетичної Хартії сприяють цьому процесу, іноді успішно, а іноді – ні. Але якщо подумати про людські життя … які тут можуть бути компроміси? Ми маємо перестати думати категоріями прибутків та збитків. І почати думати людьми.
“If you think the economy is more important than the environment, try holding your breath while counting your money” – Professor Guy McPherson, School of Natural Resources, University of Arizona.
