УКМ

Дорога українських слонів: як рятується від затоплення прикордонне село на Одещині

20.10.2017

Ще рік тому Орлівка на Одещині не відрізнялася від інших українських прикордонних сіл. Тут було велике болото, слава старого колгоспу і проблема із тим, що молодь переїжджає жити у Румунію.

Усе змінилося після того, як Орлівка однією з перших в Україні розробила план дій з адаптації до зміни клімату. Виявилося, що температура влітку тут і надалі зростатиме, а прибережні будинки та городи невдовзі затопить водою.

Поганий прогноз змусив людей у Орлівці активізуватися. Біля села висадили гектари верби для опалення Будинку культури та поглинання зайвої вологи, а на закинуте болото завезли буйволів і от-от відкриють унікальний екопарк.

ZAXID.NET провів два дні у Орлівці, аби зрозуміти, як стадо буйволів може змінити людей.

Орлівка розташована за 300 кілометрів від Одеси і виглядає як класичне українське занедбане село. До Румунії тут можна потрапити за кілька хвилин, дві країни пов’язані трьома кілометрами переправи через річку Дунай і багаторічними родинними зв’язками. Між собою люди розмовляють винятково румунською.

З усіх боків село оточене водою. З однієї сторони це плавні та Дунай, з іншої – ряд великих озер, зокрема Картал. Озера і прилегла до річки територія активно заростають очеретом та іншою рослинністю. Ці процеси значно прискорилися за останні кілька років, а пов’язують це з таким глобальним явищем як зміна клімату.

«Буна дімєнятся», – бажає румунською доброго ранку сільський голова Орлівки Михайло Куванжи.

«Буна дімєнятся», – відповідає еколог з Одеси Олег Дьяков і пошепки додає: «Румунської я насправді не знаю, але цю фразу легко запам’ятати, звучить як російською «будєм мєнятся».

Михайло Куванжи вважає себе етнічним молдованином, як і більшість людей у селі. Взагалі особливість регіону у тому, що тут розташовані села різних національностей: болгарські, молдавські та румунські.

«Ми святкуємо Різдво 25 грудня, але не тому що католики, а просто так звикли. У нас є звичай – робимо маски зі шкір тварин і кольорових стрічок і ходимо дворами», – широко усміхається Куванжи і простягає невелику маску зі шкіри кроля у подарунок, очікуючи на реакцію.

Восени минулого року тут з’явилася іще одна особливість. У Орлівку із Закарпаття привезли стадо буйволів. Тварин поселили для того, щоб розчищати водойми та протоки Придунав’я від зайвої рослинності. Вони не тільки їдять очерет та інші болотяні рослини, яких у зв’язку із зміною клімату стало в рази більше, а й прочищають русла річок від замулення. У такий спосіб нові жителі допомагають селу адаптуватися до зміни клімату у Придунав’ї.

«Насправді буйволи тут були ще п’ятдесят років тому. Але пізніше цей вид у нас зник. Можна сказати, ми повертаємося до витоків», – говорить Михайло Куванжи російською, перериваючись на румунську до секретарки, аби вона зробила кави.

«Буйвол важить близько тонни, він великий і страшний. Люди почали з’їжджатися, аби просто побачити їх на власні очі. Саме на це ми і розраховували», – задоволено каже еколог ГО «Центр регіональних досліджень» Олег Дьяков і запрошує поїхати подивитися на буйволів.

«Наш екопарк нагадуватиме сафарі»
На окраїні села починається велике болото, де висаджена верба. Сотні однакових верб стоять прямо у блискучій воді, а між ними прокладені дерев’яні містки висотою півтора метра. Гуляти парком можна здебільшого містками, лише де-не-де є грунтова дорога.

Суть екопарку у тому, аби зробити територію за принципом сафарі – люди зможуть приїхати сюди на екскурсії в дику природу і сфотографуватися зі звірами. Площа майбутнього екопарку – 16 км².

«Тут починається територія екопарку Картал, який відкриють влітку цього року. Усе болото можна пройти через вузькі дерев’яні мости, які нагадують стежки. Їх спеціально збудували для майбутніх відвідувачів. А всю територію можна роздивитися з оглядової вишки, яку учора якраз добудували», – розповідає еколог Олег Дьяков.

Олег Дьяков працює старшим науковим співробітником ГО «Центр регіональних досліджень» і розробляв для Орлівки план дій з адаптації до змін клімату. Еколог роздивляється вхід до парку, перевзувається у сірі чоботи і міряє кроками відстань до місця, де повісять банер з інформацією про екопарк.

Парк відкриють в рамках програми адаптації до зміни клімату, він допоможе збільшити кількість річкової риби та диких птахів, розширити кількість пасовищ і покращити якість води.

«Бачите, тут вже є отвір для встановлення таблиці з даними про парк. Я розгорну банер, а ви мене з колегами сфотографуйте на цьому місці», – просить Дьяков, простягаючи фотоапарат, опісля махає сільському голові і своєму колезі, аби вони приєдналися до фото. Потім ми продовжуємо йти далі до пасовиська буйволів.

«Ступайте, не бійтеся», – каже лісничий Олексанадр Дішлі і пояснює, що мости будували спеціально з акації, аби вони простояли якнайдовше. Мости похитуються, але ходити ними справді безпечно. Простояти вони мають щонайменше тридцять років.

Вербу тут висадили не просто так, а теж в рамках адаптації. Олександр Дішлі пояснює, що природа Придунав’я дуже відрізняється від природи, до прикладу, на Заході України. Багато дерев просто не ростуть у місцевих умовах, а от верба почувається прекрасно.

«У нас нема класичних лісів з ялинками. Деревину провозять з Західної України, – натякає Олександр Дішлі на нелегальні рубки на Закарпатті. – А верба тут традиційне дерево, ви напевно помітили, що селом їздять фіри з гілками вербами? З цих гілок люди роблять огорожі, плетуть кошики і навіть опалюють будинки. Це багаторічна традиція».

Цього року у селі висадили два гектари верби. Дерево допомагатиме орлівцям відмовитися від газу. Вербу, а також очерет та різні чагарники планують використовувати у модернізованих котлах. Перший такий, куплений на кошти міжнародних донорів, встановили у сільському Будинку культури.

«Міша біжить, пішли обніматися»
Михайло Куванжи веде нас містками, а пізніше грунтовою дорогою до стада буйволів. Високих дерев у екопарку немає, тому територію обдуває вітер, говорити між собою треба гучно, часом навіть кричати. Буйволи пасуться за кілька сотень метрів від оглядової вишки, здалека видно 14 чорних силуетів.

До нас приєднуються директор місцевого Будинку культури з друзями. Усім приблизно по 20 років. Хлопці слухають на телефоні «Сплін» і похитуються на містках, перевіряючи на міцність, кажуть, що пройшлися тут вперше.

«Піджени їх до нас ближче, до вишки», – кричить Михайло Куванжи у телефон. Він дзвонить до пастуха, який на коні оглядає територію.

Голова закінчує розмову і прикладає руку до чола, аби придивитися до буйволів. Здалека видно, що пастух на коні розганяється і підганяє п’ять тварин вперед.

Михайло Куванжи та Олег Дьяков біля оглядової вежі на території екопарку

«Ми привезли биків із Закарпаття. Їх спеціально для нас підготував німецький еколог Мішель Якобі, який переїхав в Україну, щоб відродити розведення буйволів. Ви коли-небудь бачили як буйволи виглядають у горах? Там вони виглядають екзотично, а тут органічно», – розповідає Ігор Студенніков, директор «Центру регіональних досліджень», з усмішкою спостерігаючи за тим, як повільно наближаються тварини.

Водяних буйволів завели в рамках проекту, який реалізовує одеська ГО «Центр регіональних досліджень» у співпраці з Національним екологічним центром України в рамках програми «Climate Forum East ІІ» (CFEII) за підтримки Європейського Союзу, Австрійської агенції з розвитку та Австрійського Червоного Хреста. Частину тварин також надав голландський фонд True Nature Foundation.

«В них зараз не найкращий вигляд, весняна линька, але вони дуже добрі. Ви мусите хоч раз у житті торкнутися буйвола, щоб зрозуміти, що це за тварина, – каже Олег Дьяков. – Вони дуже розумні, впізнають людей з якими раніше спілкуватися. Їх попередній власник усім дав імена, настільки їх любив. О,Міша біжить, пішли обніматися».

П’ять буйволів без поспіху підходять ближче. Найбільший – Міша, він важить понад тонну і дуже любить, коли його обнімають та чухають.

«А вони на червоний колір не реагують?», – перепитуємо у Дьякова перед тим, як підійти до тварин, бо у фотографа червона куртка.

«Як усі парнокопитні, буйволи реагують не на колір, а на рух», – пояснює фахівець.

Міша приходить ближче до Олега Дьякова і падає на лівий бік. За кілька хвилин після чухання Міша перевертається на інший бік.

Поведінка і прив’язаність буйволів до людей схожа до поведінки собак

«Це як українські слони, вони дуже розумні. Буйволиці не дають молока, поки не почнуть довіряти господарю. На це потрібно дуже багато часу. Попередній власник Мішель розповідав, що бували випадки, коли тварини перше молоко давали лише за три-чотири роки», – розповідає Олег Дьяков, погладжуючи буйвола по хребту.

За словами еколога, усі ці населені пункти на півдні Бесарабії вже багато років потерпають від браку питної води, а також ураганів, смерчів, посух та граду. Частина території сільської громади знаходиться під загрозою затоплення через сильні зливи, а також з боку Дунаю під час екстремальних повеней.

Поки екологи роздивляються буйволів, біля оглядової вишки доробляють іще один міст. Близько десяти чоловіків ходять по пояс у болоті і прибивають дошки для майбутнього містка.

Чоловіки завершують прокладання нового відрізку мосту. Багато людей у Орлівці вперше пройдуться цією територією, раніше це було просто неможливо.

«Цей проект є одним з перших прикладів локальної адаптації до зміни клімату в нашій країні. В 2016 році Україна ратифікувала Паризьку кліматичну угоду, за умовами якої взяла на себе зобов’язання розробити національну стратегію по адаптації до зміни клімату, а також локальні стратегії та плани дій з адаптації. Саме тому досвід Орлівки у розробці локального плану з адаптації є дуже важливим на національному рівні, бо це фактично приклад, який можуть наслідувати інші громади», – зазначила Надія Артем’єва, координаторка проекту з адаптації до зміни клімату Національного екологічного центру України.

Згідно з дослідженнями, майбутнє збільшення середньорічної температури на кілька градусів призведе до скорочення періоду з температурами нижче 0°С, подовження посушливого періоду, підвищення випаровування, збільшення надзвичайно спекотних днів і зниження періоду зі сніговим покривом на цій території.

«Котел працює на смітті, газу більше не треба»
Михайло Куванжи, сільський голова Орлівки, просить заїхати у місцевий Будинок культури головний будинок у селі. Двоповерхова будівля майже не змінилася з часів Радянського Союзу, тут на колонах ще видно ліпнину з молотами та серпами.

У Будинку культури чути звуки піаніно, це місцеві діти тренуються перед концертом, який буде за кілька днів. В перервах між піаніно гучно вмикають магнітофон з російськими піснями.

Голова запрошує у котельню, де з минулого року працює оновлений котел.

«Цього року ми вперше опалювали цю будівлю пелетами з відходів соломи та соняшника. До того кілька років тут взагалі не опалювалося, бо ми просто не мали на це грошей, – розповідає Михайло Куванжи і показує жменю пелет у долонях. – Пригадуєте гектари верби? Наступного року пелети зробимо з цих гілок. Газу більше не потрібно».

Котел замінили теж в рамках програми адаптації, у ньому горять не тільки пелетні гранули, але і звичайне рослинне сміття

«Зараз у нас взимку в приміщенні 18 градусів тепла. У холодний сезон тут працюють гуртки, ми проводимо святкування і, звичайно, тут зручно проводити весілля», – сміється Куванжи.

«Подібний проект вже реалізували у Вилково, там є лінія брикетування відходів очерету. А тут використовуватимуть також вербу, це допомагає відновлювати та очищати плавні дельти Дунаю. Крім того, спалювання місцевих брикетів не приводить до додаткових викидів парникових газів, тому що відбувається кругообіг вуглецю в регіоні», – каже Олег Дьяков.

Після довгої екскурсії Орлівкою та екопарком сільський голова просить усіх зайти у місцевий клуб на обід. У актовому залі з червоною блискучою стелею, під якою зазвичай гуляють весілля, стоїть кілька великих мисок зі смаженою рибою та вином у пластикових пляшках.

«Це наша місцева риба, вона завжди найсмачніша там, де зловлена. Думаю, це може бути іще однією родзинкою Орлівки, люди зможуть приїжджати до нас на рибалку», – по-філософськи каже Михайло Куванжи і запрошує їсти рибу.

Якщо температура у світі підніметься на 3 градуси, то прибережна територія Ренійського району, зокрема й Орлівка, опиниться під водою.

Карта зліва показує, як територія виглядає зараз, справа – як зміниться територія, коли середньорічна температура зміниться на 4 градуси тепла.Згідно з прогнозами вчених, середньорічна температура може зрости на 4 градуси до кінця століття, якщо кількість викидів у атмосферу не зменшиться.

Ця карта розроблена вченими Інституту досліджень наслідків зміни клімату у Потсдамі та неприбуткової організації Climate Central, яка аналізує дані кліматичних звітів. На карті можна переглянути сценарії розвитку внаслідок зміни клімату на інших територіях України.

Автори: Мар’яна Вербовська, Олесь Дячишин, Роман Балук
Джерело: zaxid.net

Написати коментар »

Написати коментар

Зверніть увагу: Якщо Ваш коментар одразу після додавання не з'явився, його буде опубліковано протягом певного часу. Немає необхідності публікувати його знову.