УКМ

Майбутнє української електроенергетики – вугільно-чорне чи сонячно-зелене?: блог експерта

19.06.2019

Монополізація, масштабні корупційні схеми, екологічна криза та криза енергетичної безпеки – такий невтішний стан галузі, яка має ключове значення для розвитку економіки України та її життєдіяльності загалом. Чи є вихід з цього становища?

Поточна реформа ринку електроенергетики та практичне впровадження євроінтеграційного курсу в енергетичній політиці дають шанс докорінно змінити стан справ. Чи вдасться Україні поміж поступовим занепадом старої атомної та вугільної енергетики розбудувати нову “розумну” енергетику на основі відновлюваних джерел енергії та цифрових технологій? Галузеві експерти, економісти та екологічні організації запевняють – масштабні зміни в галузі вже невідворотні. Чи будуть вони позитивними – це залежить від майбутніх дій нового Уряду та вже сьогодні від Президента держави.

Як утворився поточний стан електроенергетичної галузі України

В спадок від Радянського Союзу незалежній Україні залишився централізований електроенергетичний комплекс з домінуючою роллю великих ядерних та вугільних електростанцій. Більшість ТЕС були побудовані в 1950-1960 роки, АЕС – 1970 та 1980 роки. Зараз більшість енергоблоків вугільних ТЕС працюють далеко поза своїм проектним ресурсом і мають одні з найнижчих техніко-економічних та екологічних показників у світі. Генеруючі потужності АЕС вводилися в експлуатацію дещо пізніше ТЕС, але більшість енергоблоків також вже вичерпали свій початковий проектний термін експлуатації у 30 років.

Виробництво електроенергії у 1990 році майже вдвічі перевищувало поточний рівень – тоді було вироблено 296 ТВт*год порівняно з 159 ТВт*год у 2018 році. Головна причина падіння – деіндустріалізація та різке зниження споживання електроенергії промисловістю. Як наслідок – надлишок генеруючих потужностей та брак інвестицій в їх оновлення протягом останніх 20-років незалежної України.

Після падіння ранніх 90-х та застою, в галузі додалися масштабні корупційні схеми та непрозора приватизація, наслідки якої визначають стан електроенергетичного сектору.

Битва гігантів за ринок

Зараз понад 80% електроенергії в Україні виробляється двома компаніями – державною НАЕК “Енергоатом” та ДТЕК Ріната Ахметов, яка також видобуває 85% енергетичного вугілля в країні. Між двома компаніями-гігантами триває протистояння навколо розподілу коштів електроенергетичного ринку. В грудні Антимонопольний комітет (АМКУ) України закрив справу проти ДТЕК, але майже одночасно з цим ДП НАЕК «Енергоатом» подало нову заяву в АМКУ з вимогою змусити Національну комісію з регулювання енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) скасувати дію формули “Ротердам+”. На думку “Енергоатому”, така діюча схема призвела до перерозподілу коштів оптового ринку електроенергії на користь генеруючих компаній ТЕС. Насамперед, за рахунок низького тарифу на електричну енергію з АЕС.

Відповідну методику розрахунку цін на оптовому ринку електроенергії НКРЕКП ухвалила в березні 2016 року. Згідно неї вартість енергетичного вугілля для потреб ТЕС визначається за такою формулою: середня ринкова ціна імпортного вугілля в портах Амстердам-Роттердам-Антверпен за попередні 12 місяців плюс вартість його доставки в Україну. 24 березня 2017 року Національне антикорупційне бюро України розпочало досудове розслідування за фактом зловживання службовим становищем посадовцями НКРЕКП у зв’язку з цим рішенням.
На користь ДТЕКу, також, зіграла ухвалена в травні постанова Кабінету Міністрів, згідно якої, покладено спеціальні обов’язки в умовах впровадження нової моделі ринку електроенергії на НАЕК “Енергоатом”, ПрАТ “Укргідроенерго”, НЕК “Укренерго” та операторів розподільчих мереж, які будуть субсидіювати низькі тарифи на електроенергію для населення. Водночас, ДТЕК таких фінансових обов’язків позбавлений та, в умовах нового ринку (якщо він буде впроваджений), зможе вільно встановлювати ціну для своїх споживачів.

Мета впровадження нової моделі ринку – яка вона і звідки?

Згідно з умовами Угоди про асоціацію з ЄС та договору про Енергетичне Співтовариство, Україна має змінити модель функціонування ринку електроенергії відповідно до вимог Третього енергетичного пакету, та долучатися до створення сучасного, відкритого та конкурентного загальноєвропейського ринку електроенергії, в якому пріоритет надається розвитку відновлюваних джерел енергії.

В червні 2017 року Україна підписала з об’єднанням мережевих операторів ENTSO-E угоду про умови майбутнього об’єднання енергосистем України та Молдови з енергосистемою континентальної Європи. З того часу, електроенергетична галузь почала залучати значні інвестиції у модернізацію мереж та будівництво нових потужностей відновлюваних джерел енергії.

Реформа електроенергетики мала забезпечити підвищення енергетичної безпеки та повноцінну інтеграцію в європейський енергетичний ринок, який взяв курс на повну декарбонізацію та скорочення викидів парникових газів, відповідно до цілей Паризької кліматичної Угоди.

Стан енергетичної безпеки – критичний?

Окрім ризиків, пов’язаних з запуском ринку в умовах домінування одного приватного гравця (ДТЕК), та можливого неконтрольованого росту цін на електроенергію для споживачів, великою та хронічною загрозою безпеці енергопостачання є залежність від імпорту палива з Росії. Від початку конфлікту з Росією суттєві кроки були зроблені в сфері постачань газу та ядерного палива, але цього не можна сказати про поставки вугілля. Імпорт вугілля з РФ в 2017 році становив 1,552 млрд. дол. США, а в 2018 році – вже 1,822 млрд. дол. Більше того, частка поставок вугілля з Росії зросла з 57% у 2017 році до 70% у 2018 році. Отже, попри риторику про прагнення до енергетичної незалежності, за уряду Гройсмана в електроенергетиці відбувався протилежний процес – паливна залежність від постачань з території країни-агресора лише зростала. Урядом Гройсмана також реанімований проект добудови Хмельницької АЕС, який має довгу корупційну історію та слугує інтересам Росії.

Попри прив’язку ціни вугілля до міжнародного індексу за формулою Роттердам+, та фальшиву риторику про диверсифікацію джерел постачань, фактично, більша частина імпортного вугілля постачалася та продовжує постачатися з Росії. Без запобіжних та компенсуючих заходів на рівні всієї енергосистеми, зупинка поставок вугілля для ТЕС може загрожувати дефіцитом палива в осінньо-зимовий період та віяловими відключеннями споживачів.

Оскільки державний вугільний сектор втратив значну частину шахт після окупації Донбасу, а ті що залишилися на контрольованій території значно скоротили обсяги видобутку, в умовах блокади поставок з боку РФ та/або зниженням видобутку приватними шахтами ДТЕК, забезпечити покриття різкого дефіциту паливом з державних шахт буде неможливо.

Дефіцит вугілля в країні не заважає експорту електроенергії

Окрім видобутку та імпорту вугілля, ще одна сфера, в якій ДТЕК має монополію – експорт електроенергії. Те, як влаштована досі діюча структура ринку з одним покупцем, дозволяла заробляти на різниці між оптовою ринковою ціною та тарифом для теплової генерації, що розраховується з використанням формули Роттердам+. В цій схемі ДТЕК продає ДП “Енергоринок” всю електроенергію, вироблену на вугільних ТЕС, за тарифом з Роттердам+, а потім вже, по оптовій ринковій ціні в того ж державного підприємства, купує необхідний для експорту обсяг електроенергії з ТЕС, отримуючи маржу за рахунок перехресного субсидіювання від інших видів генерації.

Фактично, весь експорт електроенергії в країни ЄС здійснюється з двох вугільних станцій – Бурштинської та Добротвірської. Бурштинська ТЕС працює синхронно з об’єднаною енергосистемою Європи ENTSO-E в межах так званого Бурштинського енергоострову, з якого можливий експорт у Словаччину, Угорщину та Румунію. Експорт електроенергії в Польщу здійснюється окремою лінією-вставкою постійного струму, яка з’єднує Добротвірську ТЕС та підстанцію Замость по той бік кордону. Не зважаючи на брак потужностей в основній енергосистемі України,в умовах вугільної блокади з боку Росії в 2015 році, експорт “вугільної” електроенергії в країни ЄС залишався без змін, а проект з перепідключення окремих блоків Бурштинської ТЕС для забезпечення потреб власних потреб держави так і не було втілено.

А що відбувається в світі?

Глобально, інвестиції та фінанси в електроенергетиці переходять від викопного палива та великої централізованої інфраструктури до розподілених енергетичних ресурсів – відновлюваних джерел і систем накопичення та зберігання енергії. Вартість технологій сонячної та вітрової енергетики знижується прискореними темпами, що, в поєднанні з початком широкого впровадження технологій energy storage, створює умови для стрімкої перебудови електроенергетичної галузі.

За останній рік вартість відновлюваних джерел енергії впала до рівнів, коли ВЕС, СЕС та інші ВДЕ виграють конкуренцію за ціною кіловат-години у вугільних електростанцій. Про це повідомляється в останньому звіті про вартість технологій відновлюваної енергетики, опублікованому 29 травня Міжнародним агентством з відновлюваної енергетики (IRENA) на урочистій події в Абу-Дабі. Це також підтверджується раніше опублікованими даними аналітичних фірм Lazarus та Bloomberg New Energy Finance (BNEF).

Дані аналітиків BNEF показують, що середня вартість систем накопичення електроенергії на основі літій-іонних акумуляторів знизилася менше ніж за рік на 35% , до 187 доларів за МВт*год, наближаючись до ціни генерації на газових ТЕС.

Графік 1. Середня приведена вартість електроенергії (LCOE) з СЕС, ВЕС та систем накопичення енергії в світі.
Джерело: Bloomberg NEF

В світі середня вартість електроенергії від нових встановлених потужностей наземних ВЕС та СЕС, тепер складає 50 та 57 доларів за МВт*год відповідно, що нижче ніж операційні витрати на виробництво електроенергії (паливо, персонал, обслуговування, поточні ремонти) на багатьох існуючих вугільних ТЕС, зокрема українських.

“Пекельна” ціна української вугільної енергетики

Низька ефективність, високий питомий рівень споживання палива та його роздута ціна за формулою Роттердам+, застаріле обладнання та необхідність частого ремонту збільшують операційні витрати для ТЕС. Все це призвело до того, що Україна має найвищу вартість електроенергії від теплової генерації у світі, на рівні 70 доларів за МВт*год. Навіть в Європі, де діють високі податки на СО2 та жорсткі вимоги до систем очищення димових газів від токсичних речовин, вартість виробництва 1 МВт електроенергії в середньому на 10 доларів нижча, про це свідчать дані звіту “Powering down coal” міжнародної організації Carbon Tracker.

Графік 2: вартість виробництва електроенергії на ТЕС по країнам світу.
Джерело: Carbon Tracker

Як це можливо? За офіційними даними Міністерства енергетики та вугільної промисловості у 2018 році середнє споживання вугілля українськими ТЕС становило 399 г/кВт*год. При цьому, деякі найбільш зношені енергоблоки спалювали до 450 г/кВт. Тим часом у Європі вугільні електростанції споживають 320-340 грамів вугілля на кВт*год електроенергії. Через те, що українські ТЕС мають низьку ефективність і високий питомі витрата палива, питомі викиди парникового газу CO2 на кВт-год у них на 20-25% вище, ніж у країнах ЄС.

Також, через застарілі та або повністю відсутні технології очищення димових газів, токсичні викиди пилу, діоксиду сірки та оксидів азоту в Україні надзвичайно високі. Це коштує мешканцям уражених територій навколо ТЕС кількох років життя та збільшує смертність від хронічних хвороб дихальних шляхів та серцево-судинної системи. Пов’язані збитки для економіки від втрати працездатності людей та передчасної смертності в Україні не обраховуються, але, за оцінкою міжнародних експертів, мова про мільярди євро на рік. Так, в дослідженні 2011 року, щорічні збитки від забруднення повітря в Україні оцінювалися 2,6 млрд. доларів або 4% ВВП країни.

“Дике поле” без правил та обмежень для приватної вугільної енергетики існувало за потурання багатьох урядів від Тимошенко до Гройсмана, які нехтували не тільки безпекою держави в електроенергетичній галузі та її економічними інтересами, а екологічними та соціальними наслідками збереження “статусу-кво”.

Час визначати долю вугільної енергетики: націоналізувати не можна закрити

В світі, де вирує кліматична криза, вирок вугільній енергетиці вже винесено. Протягом 2020-2030-х років ЄС планує повністю відмовитися від використання вугілля в електроенергетиці, а Німеччина встановила кінцеву граничну дату закриття всіх своїх ТЕС на 2038 рік. Слідуючи прикладу ЄС, Японія також змінила свій енергетичний курс на користь відновлюваних джерел енергії. За даними Міжнародного енергетичного агентства з 2006 по 2016 глобально інвестиції у вугільну енергетику скоротилися на 75%.

Серед нових потужностей в світі тепер домінують відновлювані джерела енергії. Завдяки здешевленню сонячної та вітрової енергетики, стрімкому розвитку систем накопичення енергії та широкому впровадженню інформаційних технологій в електроенергетиці, світ входить в період трансформайційних змін. Це час великої структурної перебудови та оновлення технологічної бази електроенергетики, до цього не тільки треба бути готовими, а й активно приймати участь, розвиваючи власну економіку.

В плані міжнародних зобов’язань та умов інтеграції в електроенергетичний ринок Європи, в рамках договору з ЄС про Енергетичне Співтовариство, Україна зобов’язалася в наступні 10-15 років привести рівні викидів токсичних речовин в атмосферу від вугільних ТЕС у відповідність до європейських норм, або закрити всі установки, які їх порушують. Формально це передбачено згідно відповідного “Національного плану скорочення викидів від великих спалюючих установок”, який був схвалений Міненерговугілля у 2017 році незважаючи на внутрішні неузгодженості документу та зміну обставин у зв’язку з окупацію Донбасу.

Згідно цього Нацплану до 2028 року необхідно в десятки разів скоротити викиди зольного пилу та двоокису сірки, а оксидів азоту – щонайпізніше до 2033 року. Зважаючи на те, що сірко- та азотоочистка димових газів на ТЕС побудованих в радянські часи відсутня та в принципі не передбачалася проектами, а також на високу вартість та тривалі терміни спорудження такого обладнання, приведення більш ніж 20 ГВт застарілих та гранично зношених потужностей укрїнської вугільної енергетики у відповідність до європейських екологічних показників технічно та економічно недоцільне.

Зараз вже очевидно, що підписуючи договір про Енергетичне Співтовариство уряд Азарова-Януковича звабився перспективами експорту електроенергії в ЄС, але не оцінив екологічні вимоги, які треба виконувати щоб мати доступ до електроенергетичного ринку Європи. Єдиним реальним шляхом виконання вимог Енергетичного Співтовариства є поступове закриття всіх вугільних електростанцій, більшість з яких вже відпрацювало понад 50 років.

Досвід Німеччини, яка сконцентрувала всі активи з видобутку кам’яного вугілля в державному концерні RAG та закрила останню шахту в 2018 році без соціальних потрясінь, без екологічного лиха та економічного занепаду колишніх вугільних регіонів, показує, що державне управління вугільною галуззю в період її згортання може бути ефективним та соціально справедливим. Сьогодні тема справедливої трансформації вугільних регіонів є однією із ключових у світовому порядку денному, але в Україні піднімається поки що лише на рівні громадськості та місцевої влади.

Сухий залишок

Незалежно від форм її здійснення, нова державна політика в електроенергетиці має бути спрямована на загальну демонополізацію галузі та поступову планову відмову від використання вугілля на користь сонця, вітру та інших відновлюваних джерел енергії, з урахуванням соціальних аспектів такого енергетичного переходу. Для переходу до використання нових розподілених енергетичних ресурсів, необхідно приділяти більшу увагу розвитку розподільчих мереж, стимулювати інвестиції та підвищувати надійність і ефективність енергосистеми в цілому. Зокрема за рахунок впровадження інформаційних технологій та систем управління попитом.

Текст: Олег Савицький, експерт УКМ з питань клімату та енергетики 

Написати коментар »

Написати коментар

Зверніть увагу: Якщо Ваш коментар одразу після додавання не з'явився, його буде опубліковано протягом певного часу. Немає необхідності публікувати його знову.